Поради батькам
Ігри, у які легко грати будь-де
1. П’ять відчуттів
Дайте дітям завдання:
Покажи 5 предметів червоного (зеленого, блакитного тощо) кольору.
Торкнись 4 різних речей і розкажи, які вони (м’які, холодні, шорсткі).
Повтори 3 звуки, які ти щойно почув навколо.
Опиши словами 2 запахи, які тебе оточують.
Спробуй щось їстівне – що ти відчуваєш? (солодке, солоне, хрустке тощо).
2. Ловіть ритм
Разом з дитиною співайте пісню та відбивайте її ритм чайною ложкою по чашці або долонькою по коліну. Спробуйте загадати пісню й відгадувати її за ритмом.
3. Креативне мислення
Учасники по черзі заплющують очі. За командою ведучого треба розплющити очі й назвати перший предмет, що потратив у поле зору. А далі знайти щось незвичайне в цьому звичайному предметі або знайти новий спосіб його використання.
4. Не може бути
Кожен гравець по черзі називає щось неймовірне (річ, явище природи, незвичайну тварину, випадок), а інші оцінюють його ідею словами «буває» або «не буває». Підтримуйте ініціативу дитини вигадувати те, чого «не буває».
5. Пантоміма
По черзі кидайте один одному м’ячик, називаючи емоцію, відчуття або мрію. Хто впіймав – показує слово мімікою і жестами. Потім називає своє слово та передає м’яч далі.
6. Можна – не можна
Дорослий ставить запитання, а дитина відповідає «можна» чи «не можна». Наприклад:
- Чи можна обійматися з батьками?
- Можна.
- Чи можна пити з-під крана?
- Не можна.
7. Барометр емоцій
Ставимо дитині запитання: «Як ти почуваєшся?». Дитина показує жест, а потім озвучує емоцію: великий палець догори – радість, донизу – смуток, убік – цікавість. Вигадайте свою систему визначення емоцій.
8. Сумний котик
Попросіть дитину уявити, що він чи вона перетворились на котика, якому потрібна допомога. Котик не може говорити – тільки нявчить. Нехай дитина покаже, що потрібно котику (погладити, взяти на руки, нагодувати тощо).
9. Чарівник
Дорослий стає чарівником, який знає все про емоції. Дитина може «перетворювати» вас на будь-яку емоцію, а ви маєте показати й розказати про неї. Наприкінці скажіть, що кожен з нас може бути чарівником – розуміти емоції та перетворювати складні переживання на конструктивні: силу, впевненість, досвід.
10. Фігуро, завмри
Ведучий розвертається спиною до гравців і говорить: «Один, два, три – фігуро, завмри!». Гравці намагаються не рухатись після слова «завмри». Хто перший не втримався – виходить із гри та чекає наступного круга.
ЯК ПОВОДИТИСЬ ДОРОСЛИМ ПРИ СПІЛКУВАННІ З ДИТИНОЮ
Дати дитині відчуття безпеки. Дітям будь-якого віку дуже важливо відчувати безпеку. Вони мають бути впевнені, що коли приходять до своїх дорослих, яким довіряють – отримають відповідь.
Терпляче відповідати на ті самі питання знову.Діти, особливо маленькі, можуть ставити ті самі запитання знову і знову, ходячи по колу. Дорослим треба бути готовими щоразу терпляче відповідати на ці питання. Знову і знову казати, що з нами все буде добре, все буде гаразд, українська армія хоробро і професійно нас захищає.
Давати тілесний контакт.У будь-якій тривозі завжди задіяне тіло. Тому важливо обіймати, давати відчути кордони. Разом вовтузитися, будувати халабуди.
Підготуватися до розмови.Бути готовим, що коли в інформаційному полі тема існує – діти можуть прийти з питаннями. Важливо не відвертатися, не казати «заспокойся», а дати правдиву відповідь відповідно до віку.
Відповідати лише на питання, які ставить дитина.Із 4-5 років діти можуть приходити з питаннями про війну, про насилля. Дітям такого віку важливо давати інформацію коротко. Відповідати саме на те питання, яке ставить дитина. Не підіймати тих аспектів, про які дитина не запитує.
Проговорювати рутинні речі. Нагадувати дитині, хто є поруч, до кого можна звернутися, коли потрібна підтримка. Проговорювати інформацію, яку дитина повинна знати відповідно до віку– адресу, кого з дорослих і де можна знайти, якщо дитина опинилася сама.
Нагадати, хто є поруч з дитиною.Дошкільнятам і молодшим школярам важливо дати зрозуміти: «Я поруч з тобою. А ще поруч з тобою є…» - перерахувати тих близьких, які піклуються про дитину і до яких вона може звернутися. Показати, що війна – це десь далеко, а тут є твій великий, безпечний, спокійний дорослий.
На небезпечній території повторювати план дій. Нині вся Україна зазнає атак ворожих російських військ. Тому важливо говорити, що ми знаємо, як убезпечити себе. Повторювати з дитиною, що треба робити, якщо ти чуєш сирену чи постріли, під час пожежі, чого робити не можна.
Показати згуртованість солдат.Коли діти молодшого віку запитують щодо солдат, які гинуть на війні, вони опосередковано питають: «Чи я в безпеці? Чи це може статися зі мною або моїми близькими?». Тоді доречно пояснити: «Солдати– люди, для яких це робота. Вони нас захищають. Поруч з ними є багато людей сміливих, відважних. Вони захищають також один одного, допомагають один одному». Тобто дати відчуття згуртованості й спільноти. Це особливо важливо, коли серед близьких є люди, які беруть участь у бойових діях– треба дати розуміння, що він там не сам, поруч з ним є той, хто про нього може подбати. Такий образ є терапевтичним і підтримувальним для дітей будь-якого віку.
Дозволити почуття.Відповідь «не хвилюйся» не позбавить тривожного імпульсу. Можна казати: «Я бачу, що ти хвилюєшся за солдат, за людей, довкола яких війна. Я теж хвилююся». Показати, як саме дорослі переживають ці почуття, як справляються зі своїм страхом. Допомогти прожити цей імпульс– датиполіпити, помалювати, адже дитина не завжди може виразити словами свої почуття.
Не формувати упередження.Треба бути обережним, бо, пояснюючи тему війни, можна надовго дати упереджене ставлення до певної нації, категорії людей, обставин.
Не закріпити негативні реакції.Є небезпека закріпити негативні патерни поведінки для певного психоемоційного стану. Наприклад: коли тривожно– батьки починають агресувати. Дорослі можуть самі потрапити в цю воронку почуттів і поділитися цим з дитиною. І надалі вона саме так реагуватиме на тривогу– агресією. Тому слід бути свідомим свого стану і намагатися контролювати свої реакції.
Емоційний стан важливіший за слова.Стан, у якому дорослі говорять з дитиною, важливіший за слова, якими вони говорять. Дитина має бачити, що дорослий стабільний. Так, він має право на свої почуття. Дорослий хвилюється, переживає, співчуває, але він залишається стабільним– для дитини це найважливіше. Страх втрати контролю– найбільший для дитини після страху втрати близької людини. Коли дитина бачить, що дорослий не контролює ситуацію, не контролює сам себе– це лякає, і тут можливе потрапляння в дуже глибоку воронку тривожності, з якої важко вибратися. Дитина весь час перевірятиме, чи мій дорослий у порядку, що з ним відбувається. Це дуже виснажує емоційно.
Звернути увагу на зміни в поведінці дитини.Коли дитина не ставить запитань– це не означає, що тема її не зачіпає.У дитини ще немає розуміння контексту, власного інструментарію для психічного опрацювання інформації, і тоді лімбічна система мозку дає свої сигнали. А вона відповідає, зокрема, за емоційно-мотиваційну сферу, наприклад, агресію, страх, за навчання, пам’ять, формування біологічних фаз сну. І тоді дитина може поведінково показувати те, про що не говорить. Наприклад, дитина почала гірше спати, їй сняться жахи. Діти молодшого шкільного віку іноді регресують – поводяться, як молодші, й навіть починають говорити, як малюки. Тілесні прояви тривожності – смоктання пальця, обкушування нігтів, нічний енурез – це все ознаки, що щось відбувається.
За тривожних симптомів – дотримуватися ритуалів і розмовляти.Якщо ви бачите тривожні сигнали, можна спробувати дати раду самим, у першу чергу повернути чітке дотримання щоденних ритуалів: сну, прогулянок, прийомів їжі. Треба пробувати говорити з дитиною, питати: «Ти щось побачив, що тебе вразило? Щось трапилось у садочку?». Але дитина може не пам’ятати, психіка може витіснити побачене. У моїй практиці так бувало, що ні батьки не знали, ні дитина не могла пригадати, що трапилося, а в процесі арттерапевтичних вправ причина проявилася. Коли тривога виходить на свідомий рівень, її можна взяти, трансформувати, намалювати, замкнути, покласти в скриню і потім з нею щось робити.
Грати.Коли є ознаки, що дитину щось налякало, вразило – з дошкільнятами і дітьми молодшого шкільного віку треба грати. Лімбічний мозок теж займається програванням страху. Грати слід так, як дитина сама поведе, не потрібно нічого нав’язувати чи пропонувати. Треба асистувати, супроводжувати в цьому процесі, ніяк не вести. Діти добре самотерапевтуються через гру.
Слухати дитину уважно.Треба бути поряд з дитиною, слухати її. Їм важливо знати, що ваша увага з ними, ви не у смартфоні, а дивитесь очі в очі. Цей контакт є запрошенням до діалогу: «Ти можеш мені довіряти, можеш мені сказати, я поруч і підтримаю».
Дати імпульс на дію.Після кількох діб у бомбосховищах діти і дорослі відчувають безпорадність. Важливо вселяти розуміння, що хоча б трохи, якийсь мікропроцес від них залежить. Можна написати листа, намалювати листівку солдатам і запостити в соцмережах, надіслати допомогу солдатам. Багато залежить, у що вірить родина: якщо це прийнятно, можна помолитися, хай навіть своїми словами.
Говорити про те, як дитина може підтримати близьких у небезпеці.Якщо рідні дитини перебувають у найбільш небезпечних районах бойових дій, варто розповідати, що вони роблять, змальовувати картинку, що відбувається. Проговорювати прості, лаконічні механізми, як можна підтримати одне одного і тих, хто в небезпеці, - поговорити з ними телефоном або написати в месенджер, якщо це можливо, заспокоїти, розповісти про себе.
Придумати власні ритуали.Із дітьми молодшого віку працюють ритуали, які допоможуть їм впоратися з тривогою, сумом. Наприклад, поговорити про щось, а потім змити водою тривогу. Якщо дитина сумує, дізнавшись про чиюсь смерть – поставити свічку, згадати цю людину, відпустити кульку в небо, відпустити щось річкою.
Називати речі своїми іменами.Не можна говорити про загиблих, що вони «заснули», «пішли», бо це може нав’язати страх, що спати– означає померти. Треба казати як є– людина померла, якщо дитина про це питає.
Говорячи про смерть, повертати в точку безпеки.Діти розуміють, що життя кінечне. Із 4-5 років вони починають ставити ці запитання, це вікова норма. Відповідати слід залежно від того, у що родина вірить– що відбувається з душею. Говорячи з дітьми про смерть, важливо повертати їх у точку безпеки. Завжди закінчувати цю розмову словами: «Ти тут у безпеці, і я у безпеці, ми будемо жити довго. Ми знаємо, що робити, щоб подбати про себе». У дорослих можуть бути свої страхи, але дитині треба дати відчуття: «Я все контролюю, я велика як скеля мама, і ти в безпеці».
У разі втрати близької людини дитина має спертися на стабільного дорослого.Якщо загинув хтось із близьких – важливо, щоб з дитиною залишався хтось більш-менш стабільний. Саме завдяки цій людині дитина може відчувати, що її дитячий світ не розвалився повністю. Зрозуміло, що втрата когось із близьких – це трагедія, і тому потрібен хтось, на кого дитина може спертися. Бо спертися сама на себе вона не здатна. Потрібно горювати, плакати, дозволяти і не зупиняти ці прояви, згадувати, говорити стільки, скільки їй потрібно. Багато обіймати. Згадувати весь рід, тих, хто метафорично стоїть за нами, ніби янголи-охоронці. Розповідати, що роблять ті, хто зараз із дитиною, щоб зміцнювати безпеку і родинні зв’язки. Спираючись на цю умовну стабільність дорослого поруч, дитина може вийти і без допомоги психолога.
Контейнувати почуття.Важливо, щоб був хтось, хто може контейнувати почуття дитини– тобто назвати їх, прийняти почуття, які є нестерпними для дитини. Сказати: «Я бачу, як тобі погано. Мені теж важко. Ти можеш плакати, ти можеш горювати, я буду з тобою». Говорити про те, що відчуває дитина. Проговорювати знову і знову те, що відбувається, плакати разом, горювати разом.
Звернутися до психолога, коли дорослі самі не справляються з горем.Коли поруч з дитиною немає нікого, хто може підтримати, коли дорослим самим настільки важко, що вони не можуть впоратись із втратою, потрібно звернутися до фахівця. Бо така втрата є втратою довіри до світу. Дитина може завмерти і відмовитися від подальшого розвитку. Можливе тривале порушення сну. Може з’явитись аутоагресія– ушкодження самого себе. Тоді дитина буде бити, різати себе, обкушувати собі шкіру, нігті. Це все– привід звернутися до фахівця.
ЯК НАДАТИ ПЕРВИННУ ПСИХОЛОГІЧНУ ДОПОМОГУ ДИТИНІ ПІД ЧАС ВІЙНИ
Запевніть дитину в тому, що ставитеся до її переживань серйозно та знайомі з дітьми, які зазнали таких самих випробувань: «Я знаю одного сміливого хлопчика, який пережив таку саму ситуацію». Створюйте атмосферу безпеки– обіймайте дитину якомога частіше, розмовляйте та грайте з нею. Переглядайте разом із дитиною «позитивні» фотографії чи зображення– так зможете звернутися до приємних образів із минулого, послабити неприємні спогади. Спрямовуйте розмову про воєнні події в інший напрям– переходьте від опису деталей до опису почуттів: спонукайте дитину описувати не деталі події, а її почуття. Допомагайте вибудувати життєву перспективу– визначити конкретні цілі та окреслити конкретні терміни. Повторюйте, що відчувати безпорадність, страх, гнів– нормально. Підвищуйте самооцінку дитини– частіше хваліть її за хороші вчинки. Грайте в ігри з піском, водою чи глиною– взаємодія з такими матеріалами дасть дитині змогу виразити переживання за допомогою образів. Не дозволяйте потурати вами– не виконуйте будь-які бажання дитини з жалю до неї.
Подбайте про те, щоб дитина була поруч із близькими Простежте, щоб дитину не розлучали з батьками чи іншими близькими дорослими. Не залишайте дитину без нагляду. Якщо поруч з дитиною немає дорослих, передайте її до служби захисту дітей або постарайтеся знайти близьких дитини чи зв’язатися з іншою родиною, яка може про неї подбати.
Покажіть дитині, що вона не сама Зберігайте спокій, говоріть м’яко, будьте привітні. Вислухайте думки дитини про те, що відбувається. Під час розмови намагайтеся перебувати на одному рівні з дитиною й підтримувати зоровий контакт, використовуйте прості, зрозумілі слова та пояснення.
КОМПЛЕКС ВПРАВ ДЛЯ ЗНЯТТЯ ЕМОЦІЙНОГО НАПРУЖЕННЯ
1. Зажати пальці в кулак, загнувши великий палець в середину кулака.
- вдихаючи, міцно зжати пальці
- затримати подих
- видихаючи, розкрити долоні
- очі закриті. Працюють обидві руки (виконувати 5 разів).
2. Повільно вдихаючи, вдихаємо позитивні емоції. Різко видихаючи, виплескуємо негатив (подумки, можна з відкритим ротом).
3. Масаж кінчиків пальців, вушних раковин.
4. Стоячи, витягніть руки вгору, розправте пальці. Підведіться навшпиньки, потягніться до чогось гарного. Опустіться на всю стопу, нахиліться вперед, розслабте руки.
ОСОБЛИВОСТІ ПСИХІЧНОГО РОЗВИТКУ ДІТЕЙ
2-3 роки життя
Головне в розвитку дитини 2-3 років – становлення самостійності малюка. До цього віку він починає усвідомлювати свої потреби й здатний прагнути до досягнення цілей, які сам перед собою ставить. Дорослим необхідно всіляко підтримувати активність дитини, це допоможе їй сформувати такі якості, як цілеспрямованість, незалежність, самоповага.
Дитина починає здобувати своє "я". Вона не тільки усвідомлює себе, але й здатна фізично забезпечити собі незалежність у пересуванні.
Все це обумовлює "кризу 3-х років", що характеризується рядом симптомів.
1.Негативізм.Це не проста неслухняність або небажання виконувати вказівки дорослого, прагнення все робити навпаки всупереч проханням або вимогам старших. Дитина може не зробити щось тільки тому, що її про це попросили. Часто таке прагнення завдає шкоди і її власним інтересам. При яскравій формі негативізму дитина заперечує все, що говорить йому дорослий, але, як тільки дорослий погоджується з малюком, він відразу міняє свою думку на протилежне. Дитина як би випробує в спілкуванні слово "ні", освоює більше багатий спектр людських відносин.
2.Упертість.Дитина наполягає на своєму не тому, що їй цього дуже хочеться в цей момент, а тому, що вона у такий спосіб самозатверджується, перевіряє, чи може вона щось зажадати й чи виконають цю вимогу.
Упертість варто відрізняти від наполегливості. Раніше дитина перебувала в стані афекту, а під владою хвилинних бажань наполегливо домагалася свого, малюк був немов зачарований предметом, а ступінь наполегливості виражалася в силі, з якої він прагнув до нього, у концентрації уваги. Мотивом же впертості є те, що дитина зв'язана тільки своїм первісним рішенням і нізащо не хоче від нього відступати.
3.Норовистість.Центральний із для "кризи 3-х років". "Від негативізму норо-вистість відрізняється тим, що вона безособова. Негативізм завжди спрямований проти дорослого, котрий у цей момент спонукує дитину до тієї або іншої дії, а норовистість спрямована проти встановлених норм поводження. Тут позначається "перекірлива установка" стосовно всього способу життя, що зложився до 3-х років, до норм, які пропонуються, до іграшок, що цікавили колись.
Від звичайної недостатньої піддатливості дитини норовистість відрізняється тенденційністю. Його незадоволене, зухвале "так ну!" дійсно пояснюється схованим бунтом проти того, із чим він мав справу раніше.
4.Свавілля.Дитина хоче все робити сама, відмовляється від допомоги дорослих і домагається самостійності там, де їй ще не вистачає вмінь.
Три наступні симптоми мають другорядне значення.
5.Протест-бунт.Все поводження дитини здобуває риси протесту, начебто малюк перебуває в стані війни з навколишніми, у постійному конфлікті з ними, часті сварки з батьками стають звичайним явищем.
6. Знецінювання дитиною особистості близьких.Малюк може почати обзив-ати матір або батька лайками, які раніше ніколи не вживав. Він раптом різко міняє відношення до своїх іграшок, замахується на них, начебто вони живі, відмовляє-ться грати з ними. У його лексиконі з'являються слова й терміни, що позначають тільки негативне, і все це ставиться до речей, які самі по собі ніяких неприємностей не доставляють.
7.Деспотизм і ревнощі.Цей двоїстий симптом проявляється в різних родинах по-різному. У родині з єдиною дитиною зустрічається прагнення маляти до деспотизму. У нього з'являється бажання виявити деспотичну владу стосовно навколишнім. Так, він не дозволяє матері йти з будинку, вимагає, щоб вона сиділа в кімнаті. Йому повинні негайно дати все, що він хоче. Дитина намагається повернути те положення справ, що спостерігалося в раннім дитинстві, коли виконувалися всі її бажання.
У родині ж з декількома дітьми це називається "симптомом ревнощів". Вони проявляються стосовно молодших або старших дітей. У цьому випадку спостері-гається та ж тенденція до панування, деспотизму, владі – як наслідок ревнивого відношення до інших дітей.
Криза проявляється як бунт проти авторитарного виховання: це по суті протест дитини, що вимагає самостійності, що переросли ті норми й форми опіки, які зложилися в ранньому віці.
Дитина дуже мала, і їй здається, що говорити "ні" і бути особистістю – це те саме. Освоюючи саме такі форми поводження, малюк намагається виявити себе як особистість.
Ми хочемо ще раз підкреслити, що "криза 3-х років" є складним, але нормальним періодом у житті будь-якої дитини. Вона опановує новими, більше дорослими формами поводження, і ми зобов'язані з розумінням і турботою ставитися до маленької людини, що пізнає саму себе.
Ваше малюк повинен бути впевнений у тім, що, як би він себе не вів, його завжди будуть любити й ніколи не кинуть. Поважайте ту мужність, що потрібно дитині, що переживає першу кризу самопізнання. Потрібно постаратися ставитися до цього з певною часткою гумору й розсудливістю, тоді дитина незабаром зрозуміє, що самостійність вимагає більшого, ніж просто чисте заперечення.
Так, психолог Эда Ле Шан, автор багатьох книг по вихованню, що стали бестселерами в усьому світі, пропонує зробити слово "ні" розвагою й грою. Воно втратить свою небезпеку, якщо мама скаже "ні" до того, як його вимовить маля. Наприклад, мама запитує: "Як щодо того, щоб з'їсти небагато риби на сніданок, Петрик?", – а потім, гримасуючи, відповідає за сина: "Ні! Ні! Ні!" Або батьки відповідають "ні" у відповідь на все, що їм говорить дитина. Тим самим вони звертають його увагу на те, що краще вибрати іншу лінію поводження, а не цю дурну позицію заперечення.
Можна дати дитині "зворотну інструкцію": "Тобі абсолютно забороняється при будь-яких обставинах чистити зуби й не можна лягати спати!" Якщо це говори-ться з доброю усмішкою, такий прийом виховання тільки зміцнює батьківський авторитет і приводить до позитивних результатів. Паралельно дитина усвідомлює умовність заборон, розуміє, що до них треба підходити усвідомлено.
Крім цих мір, необхідно усвідомити, що прийшов час для більше самостійного вибору дитини, надання їй більших можливостей, щоб визначити, хто ця маленька людина й що їй потрібно. Необхідно показати маляті, що ви розумієте: він стає особистістю, у якої розширюються права й привілеї. Маля, звичайно, розуміє, що відразу стати дорослою людиною, відповідальним за свої вчинки, неможливо, це вимагає довгого часу, і тут батьки й вихователі можуть допомогти йому.
Нижче дані приклади фраз, які можна використати.
· "Ти ще не настільки дорослий, щоб переходити через дорогу самостійно, але вже досить великий, щоб вибрати, що будеш їсти на сніданок: вівсяні пластівці або яєчню з ковбасою".
· "Ти ще не настільки дорослий, щоб вирішувати, коли тобі лягати спати, але вже досить дорослий, щоб вибирати, де ти будеш грати вдень: у дворі або будинку".
При уважному, мудрому й турботливому відношенні до дитини вона може не проявляти настільки гострі форми негативного поводження або швидко переборювати цю фазу розвитку.
Освоюючи негативні форми поводження, дитина в майбутньому зможе сказати "ні" торговцеві наркотиками, відмовитися від участі в бійці.
При сприятливому виході з "кризи 3-х років" дитина вступає в якісно нові відносини з батьками. У неї з'являється гордість за свої досягнення. Це виражається в певному комплексі поводження.
· Прагнення до досягнення результату своєї діяльності: діти не просто маніпулюють із предметами, але наполегливо шукають потрібний спосіб рішення завдання. Невдача, як правило, не приводить до відмови від задуманого – вони не міняють своїх намірів і кінцевої мети.
· Досягши бажаного, діти прагнуть відразу продемонструвати свої зусилля дорослому, без схвалення якого ці зусилля в значній мірі гублять свою цінність (негативне або байдужне відношення дорослого до їхнього результату може скривдити дитини, навіть ранити його психіку).
· Загострення почуття власного достоїнства, що виражається в підвищеній уразливості й чутливості до визнання своїх досягнень, емоційних спалахах по дрібницях, у баловстві й перебільшенні власних успіхів.
Однак варто враховувати, що індивідуальні відхилення можуть досягати 5-6 місяців у ту або іншу сторону, і це нормально.
Основні досягнення 3 років
1. Усвідомлення свого «Я», своєї індивідуальності та виникнення потреби у признанні себе оточуючими у кризовому періоді, який продовжується.
2. Прояв ініціативи та активне прагнення до самостійності та самообслугову-ванні, у побуті та інших видах діяльності.
3. Сенситивний (сприятливий) період розвитку образного мислення.
4. Розвиток пізнавальної активності та пізнавальних процесів.
5. Сенситивний період розвитку активної мови-діалогу з дітьми та дорослими та скороченого діалогу.
6. Розвиток відтворюючої уяви (відтворення побаченого чи почутого у малюн-ках та переказах) та зачатків творчої уяви, яка проявляється у вигляді дитячих фантазій.
7. Активне накопичення сенсорного досвіту (колір, форма, величина).
8. Засвоєння дитиною елементарних морально-етичних норм поведінки у колективі на фоні емоційно-вольової непоступливості та ситуативних поведінкових реакцій.
9. Новоутворення: неподоланне прагнення дитини до спілкування та сумісної діяльності із однолітками, перехід від гри поруч до гри разом. Основний зміст рольової гри дитини: відтворення реальних дій дорослих людей із предметами.
4-й рік життя
Характеристика віку:"чотирьохлітка" вважається важким. Дитина перебуває у деякій дисгармонії із самою собою і з навколишніми, рухи рвучкі, прагне когось вдарити, штовхнути, щось перевернути. У поведінці спостерігається різкість, брутальність, тому дуже часто дорослі вважають, що допустили якісь промахи у вихованні. Ця стадія починається із 3,2 – 3,5 років
Спілкування і мова:спілкування з однолітками для них важке. У мовному спілкуванні часто спостерігаються хвастощі. Часто можуть називати один одного "дура", "дурень". З'являються прізвиська, дразнили. Яскравий інтерес проявля-ється до мови, до слів. Вони починають сполучати знайоме слово з незнайомим, з’являється прагнення до питань. Якщо немає співрозмовника – дитина розмовляє сама із собою, діти дуже прив'язані до матері, яка є центром світу. Відношення до матері тепле, уважне.
Діяльність та пізнавальна активність:діти дуже люблять грати з однолітками, але прагнуть забрати іграшку у свого товариша й вважають, що ця іграшка належить тільки йому. Ставитися до цього потрібно спокійно, але пояснювати, що ця річ не його. Спостерігається повна байдужність до того, що вона скривдила свого товариша, дій у діяльності дитина ніколи не передбачає. Вона не знає, що вона намалює, зліпить, побудує.
Емоційно-вольова сфера:спостерігається емоційна неврівноваженість дитини, часто бувають емоційні крайності – сильно переживає невдачу, різко змінюється настрій до позитивних емоцій. Спостерігається висока емоційна активність, часті скарги. З'являється інтерес до перебільшення. З'являється нестриманість. Не можна жадати від дітей цього віку швидкого й обов'язкового виконання якоїсь дії – і це те, про що треба пам’ятати батькам.
Основні досягнення 4 років
1. Активне формування особистісних якостей дитини, розвиток та проявлення позитивних і негативних рис характеру, які були закладені у період кризи 3-х років.
2. Якісні зміни в становленні взаємовідносин із однолітками, прагнення до колективних видів діяльності, активне усвідомлення норм і правил соціально-суспільних взаємовідносин.
3. Розвиток культури спілкування із дорослим, вміння слухати і чути співрозмовника, вести активний діалог.
4. Сенситивний період виникнення і розвитку сюжетно-рольової гри, основним змістом якої є моделювання відносин між людьми, прагнення до об’єднання у ігрові підгрупи по 3 -5 чоловік при творчої взаємодії з дорослим.
5. Бурхливий розвиток допитливості, прагнення до пізнання нового.
6. Прояви зачатків логічного мислення в елементарній дослідницької діяльно-сті, яка проводиться дітьми за власною ініціативою з метою пізнання оточуючого (досліди та експерименти з природними об’єктами, самостійні висновки і аналіз.
7. Активний розвиток, проявлення інтересів та здібностей дитини. Прагнення до самореалізації задоволення особистісних притягань.
8. Початковий етап формування довільних форм запам’ятання і розвиток творчого уявлення.
5-й рік життя
Характеристика віку:приємний, цікавий вік, дитина перебуває в повній гармонії з самою собою й навколишніми. Фізично більше витривала, але наступає період витягнення, нерівномірний розвиток росту й ваги.
Спілкування і мова:дружні відносини з однолітками, але дружба не заснована на спільних інтересах, а на підставі близькості місця розташування з іншими діть-ми: поруч живуть, грають. З'являється і потреба бути в колективі. Дитина любить спілкуватися з іншими дітьми, але в той же час почуває себе непогано наодинці. Зароджується внутрішня мова й планіруюча функція мови.
Діяльність та пізнавальна активність:діти 5-го року життя знають, що вони роблять і передбачають свій кінцевий результат, знають, що вийде. Предмети сприймають по їхньому призначенню, що приводить до розвитку функціональних узагальнень. Відбуваються якісні зміни в психічному розвитку. Зароджується довільність психічних процесів, розвивається логічна пам'ять і логічне мислення. Розвивається допитливість, пізнавальна активність. Але переносного значення діти не розуміють. З'являється бажання вчитися.
Емоційно-вольова сфера:почуття дитини виражаються за допомогою мови. Дитина дотепер прив'язана до матері, але поступово починає відокремлюватися від неї, з'являється деяка прихильність до батька, незалежно від статі. Почату справу діти починають доводити до кінця (вольова активність), рішуче ніж завжди дитина наполягає на своєму. Дорослому можна вимагати більш швидкого виконання дії, але з боку дорослих повинна бути допомога й підказка. Зароджується самоконтроль. Починає контролювати свої почуття.
Основні досягнення 5 років
1. Активне формування особистісних якостей дитини, розвиток і проявлення позитивних і негативних рис характеру, закладених в період кризи 3-х років.
2. Якісні зміни у встановленні взаємин зі однолітками, прагнення до спільних видів діяльності, активне засвоєння норм і правил соціально-суспільних взаємин.
3. Розвиток культури спілкування з дорослими, вміння слухати і чути однолітка, вести активний діалог.
4. Сенситивний період виникнення й розвитку сюжетно-рольової гри, основним змістом якої є моделювання відношенні між людьми, прагнення до об'єднання в ігрові підгрупи по 3-5 особи при творчій взаємодії з дорослим.
5. Бурхливий розвиток допитливості, прагнення до пізнання нового.
6. Поява зачатків логічного мислення в елементарної дослідницькій діяльності, проведеної дітьми за власною ініціативою з метою пізнання навколишнього (дос-ліди й експерименти із природними об’єктами, самостійні висновки й умовиводи).
7. Активний розвиток, прояв інтересів і здібностей дитини. Прагнення до самореалізації й задоволення від особистісних домагань.
8. Початковий етап формування довільних форм запам'ятовування і розвиток творчої уяви.
6 рік життя
Характеристика віку:Це вік крайнощів. У ньому багато поєднується рис маленької дитини й більше зрілої. Діти цього віку дуже енергійні. Вони дуже активні, рухливі, прагнуть до дії. Страшно балакучі, пустослови. Їх все цікавить, нові заняття, але багато чого вони не виконують.
Спілкування і мова:Дитина прагне стати особистістю, починає втручатися в розмову старших, показувати їм, висловлювати свою незгоду. Прагне бути в центрі уваги. Мати в плані спілкування перестає бути для нього центральною фігурою. Можуть навіть виникнути конфлікти з мамою. Це пояснюється тим, що дитина вступає в коло більше широкий соціального спілкування. Значна роль у вихованні повинна в цей час належати батькові. На вимогливість батька дитина цього віку реагує, а на вимогливість матері ні, або не зауважує, що мати до нього звертається. З'являється прагнення до спілкування з однолітками. Серед однолітків кожна дитина прагне зайняти соціальний стан (соціальна роль). Але серед однолітків поводяться войовничо. Якісні зміни відбуваються в мовній діяльності: мова стає граматично правильної, починає будувати складні речення, хоча у звуковій культурі можуть бути погрішності.
Діяльність та пізнавальна активність: Дитина в грі болісно переживає поразки. Психічний розвиток відбувається в грі й спілкуванні. Яскраво спостерігається прагнення до одержання знань. Але увага носить нестійкий характер.
Емоційно-вольова сфера:Вік неврівноважених почуттів, швидка зміна переживань.
Часто можна спостерігати, що дитина тягнеться до матері, але відразу кричить: "Не люблю"!" Страшно починає бояться різних тілесних пошкоджень. Досить часто турбують нічні кошмари: " Мені приснився страшний сон!" – необхідно переключити, заспокоїти. Іноді починає проявлятися вимогливість. Дитина починає будь-яку справу дуже легко, але, як правило, ніколи її не закінчує. Необхідний контроль дорослих! Діти часто зазнають труднощів у режимних моментах.
Основні досягнення 6 років
1. Взаємооцінка діяльності й поводження однолітків і навколишніх як основа формування адекватної самооцінки.
2. Розвиток пізнавальної активності й стійкого пізнавального інтересу як фундаменту майбутнього навчального мотиву.
3. Формування довільної регуляції діяльності й емоційно-вольових якостей.
4. Орієнтування в розумінні соціальних ролей і соціальних норм поведінки.
5. Якісні зміни в розвитку розумових операцій.
6. Поява активної монологічної мови й ділового спілкування.
Новоутворення: розвиток творчої уяви. Поява супідрядності мотивів діяльності.
ЯК ПІДГОТУВАТИ ДИТИНУ ДО ЕКСТРЕНИХ СИТУАЦІЙ
1.Спокійні батьки – спокійні діти. Розмовляючи про війну чи іншу екстрену ситуацію варто бути дуже обережним і пильно слідкувати за власними емоційними реакціями, щоб не нагнати зайвого страху на дитину. Чим впевненіше ви говорите, тим в більшій безпеці чується дитина. Тримайте під контролем свій емоційний стан, у разі потреби звертайтесь по підтримку до близької особи чи спеціаліста.
2. Заздалегідь напишіть на окремому листку телефони і адреси найближчих родичів до яких можна потелефонувати у разі, якщо з вами не буде зв’язку. По можливості вивчіть з дитиною цю інформацію (особлива увага для стаціонарних номерів телефону) чи розмістіть її десь на видноті. Маленьких дітей навчіть чітко пам’ятати своє прізвище та адресу. Це варто зробити і без згадувань про особливі обставини, така інформація навіть у мирний час є потрібною.
3. Домовтеся з дітьми та іншими членами сім’ї про місце, де у разі небезпеки ви будете чекати один на одного (тут звірятися із даними МНС про поводження мирного населення під час військових дій).
4. Чим старша дитина, тим більше інформації їй надавайте. Зважайте на те як ви це робите. У ваших словах має бути багато чіткості і впевненості, що все буде гаразд. Чим менша дитина, тим більше ігрового моменту (наприклад, імітація гри в хованки). У розмові звертайте увагу на індивідуальні можливості вашої дитини (вікові, емоційні, пізнавальні) сприйняти ту інформацію, яку ви прагнете до неї донести.
5. Якщо є пряма загроза військових дій, разом з дитиною зберіть необхідні речі, облаштуйте місце, де можна перечекати небезпеку. Обов’язково візьміть із собою улюблену іграшку дитини, чи інший цінний для неї предмет.
6. Не знецінюйте переживань дитини. Якщо вона звертається до вас із своїми страхами, переживаннями, тривогами будьте готові вислухати і максимально підтримати. Якщо дитина задає питання на які у вас немає відповіді або правда не однозначна, не обманюйте. Іноді варто визнати, що є речі, яких ви не знаєте, але зробите все, щоб максимально вберегти себе і рідних.
7. Пам’ятайте про свою безпеку. Часто діти тривожаться, що щось трапиться з батьками чи іншими близькими. Повторюйте, що ви будете максимально обережними. Це дає впевненість дітям, а вам нагадає, що ви відповідальний дорослий, який має ресурс, щоб справитися із складною ситуацією.
8.У разі виникнення небезпеки дитина також має мати певні обов’язки, звісно відповідно до віку (узяти свої заздалегідь спаковані речі, домашню тваринку, вимкнути телевізор чи ін.). Таким чином ми підкреслюємо її важливість для сім’ї, а також у потрібний момент скеруємо увагу на звичні речі і дії, що у свою чергу підвищить впевненість.
9. Будьте готові повторювати свої пояснення про те, як діяти знову і знову. Багаторазове повторення необхідне дітям. При цьому дуже важливим є тілесний контакт. Обіймайте, погладжуйте, притуляйте до себе – вселяйте впевненість і відчуття безпеки.
Наше, батьківське, завдання – привнести в ситуацію багато усвідомлення що і як робити, надати їй чіткості, а відтак і розуміння як діяти. Це допоможе зняти зайвий стрес і надасть впевненості.
Слова та дії.
СЛОВА, ЯКІ ВАЖЛИВО ЧУТИ ДИТИНІ:
· Зараз ми в безпеці. Я і багато людей зробимо все, щоб ми були в безпеці.
· У всіх своя доля і своє життя. Я вірю в твою та нашу щасливу і добру долю.
· Поганих людей набагато менше, ніж хороших. Давай згадаємо тих, хто тебе любить, і тих, хто про тебе піклується.
ВАЖЛИВІ ДІЇ:
Якщо є можливість дій– подумати, яка допомога, які посильні дії-можливості є в цій ситуації.
· Грати. Лімбічна система мозку– активна під час страху та гри. Нехай у дітей там буде гра.
· Обіймати: кожен раз обіймаючи дитину, ми створюємо навколо неї додаткові кордони безпеки.
· Дозволити, якщо це необхідно, проявити напругу тілесно– побігати, пострибати, потанцювати, покричати.
· Малювати й розмальовувати мандали (малювати в колах), описувати долоньки, стопи, усе тіло, розмальовувати розмальовки з широкими межами– усе це допомагає повертати відчуття кордонів. Малювати олійною пастеллю на темному папері або восковою крейдою.
· Ліпити. Вибирати матеріали, над якими можна відчувати контроль– пластилін, глина, хлібний м’якуш, кінетичний пісок, тісто.
· Використовувати обривну аплікацію (руками рвати кольоровий папір на дрібні шматочки і з цих шматочків за допомогою клею-олівця робити колаж).
· Співати, слухати музику, читати книжки, розказувати казки знайомі та вигадувати нові.
· Стрибати, масажувати ніжки.
· Робити дихальні вправи (видих довший за вдих)– свисток, флейта, мильні бульбашки, кульки.
· Малювати– майструвати будиночки, робити істот з будиночками на спинках (наприклад, равликів), грати зі сірниковими коробками.
· Фантазувати– малювати, моделювати, створювати уявний чарівний безпечний світ.
· Якщо зараз немає можливості трансформувати страх, створити для нього сейф– скриню, папку. Намалювати, покласти в “надійне місце”, міцно-міцно закрити. (Це дає тимчасовий перепочинок від страху).
· Створювати образ Зберігача (чогось більшого, ніж просто людина), Ангела, чарівного-провідника, Собаку тощо.
· Говорити щиро.
· Грати з водою. Уявляти воду, водний простір, спостерігати, як бурхливі хвилі трансформуються в баранці, малювати водний простір (нехай цей малюнок буде динамічним– починаємо з сильних хвиль, які поступово заспокоюються, тримати руки під водою, поступово зменшуючи натиск, тарабанити по воді долонями, знижуючи інтенсивність).
ЯК ГОВОРИТИ З ДІТЬМИ ПРО ВІЙСЬКОВУ АГРЕСІЮ.
На фоні загострення російсько-української війни, діти схильні до емоційного сприйняття інформації не менше, аніж дорослі.
Варто дитині завжди говорити правду, але без паніки та надмірних емоцій. Що б це не було (чи повідомлення про замінування, чи звук сирени, чи просто обговорення теми війни),єдиний принцип – це говорити правду.Не треба ніколи нічого приховувати чи ще гірше – вигадувати. Варто правильно підібрати слова, які будуть зрозумілі дитині відповідно до її вікового розвитку.
Найкращий варіант – якщо говорити з дітьми про війну будуть батьки. Але звичайно, що школа чи садок також не може бути осторонь. Якщо йдеться про зовсім маленьких дітей, дошкільнят, то до них добредоводити інформацію через казки. Є достатньо багато казок, які стосуються теми безпеки, не лише питання війни. Навіть на прикладі найпростішої казки "Коза-дереза" можна пояснити дитині, наскільки небезпечно є пускати чужого у свою домівку.
Окрім того, схожі історії можна моделювати самим батькам. Головне – має бути навчальне спрямування.
Також можна пограти в ігри, де розіграти історії, як поводиться кожен з героїв. Що варто в цій історії робити й до кого звертатись.
Саме батькам треба в першу чергу фільтрувати новини, які вони черпають з інтернет-простору і правильно визначати, з яких джерел вони беруть відповідну інформацію – абитранслювати дітям лише офіційну і перевірену інформацію.
Дуже важливо батькамконтролювати свій емоційний стан. Коли хтось не може стримати своїх емоцій, хай краще інші особи з сім'ї пояснять усю ситуацію.
Але це не має бути катастрофізація, що "все погано". Це мають бутичіткі правила поведінки. Важливо дитині пояснити, що у такій ситуації маємо бути більш обережними, ніж зазвичай.
Треба дітям нагадувати, що не можна піднімати нічого на вулиці, незнайомі речі. Потрібно обов'язково повідомити дорослим, і сказати про те, що побачили. Аби вони самі не були до будь-якого незрозумілого предмета безпосередньо близько, не брали його руками.
Про війну говорити треба. Варто звертатись до історії й казати про те, що Україна у своїй історії вже пережила низку воєн. Можна розповідати спогади родичів. Такі життєві історії дітей можуть заспокоїти. Пояснювати, що такі ситуації стаються, і так буває, що хтось на когось нападає.Але обов’язково треба наголосити, що будь яка війна рано чи пізно закінчується і настає мир. І буде перемога.
ПОРАДИ БАТЬКАМ ЩОДО СОЦІАЛЬНОЇ ПОВЕДІНКИ ДІТЕЙ
- Якомога частіше спостерігайте за поведінкою дитини під час спілкування з іншими дітьми, спільних ігор.
- Розмовляйте з дитиною про її перебування в дитячому садку, на подвір’ї (із ким гралась? хто є твоїм другом? чому? про що розмовляє з іншими дітьми?). Будьте уважним співрозмовником, разом з дитиною з’ясуйте причини та правильність її поведінки щодо інших дітей.
- Проводьте бесіди з дитиною про її однолітків із групи, сусідських дітей. Спонукайте, щоб дитина сказала щось позитивне про них, про риси характеру, таланти, вміння, а не про зовнішність.
- Разом із дитиною намалюйте її друзів, виготовте подарунки для них до дня народження, інших свят.
- Привчайте дитину бути відповідальною перед іншими, дотримуватись правил поведінки, завжди замислюватись над своїми вчинками та вчинками інших дітей, дорослих, знаходити правильне розв’язання складної ситуації.
- Пограйтесь у гру «Добре – погано» (дорослий запитує – дитина відповідає, пояснює свою відповідь), у рольові ігри: «Сім’я», «Дитячий садок», доручайте дитині різні доручення, стимулюйте їх самостійність.
- Підтримуйте та підбадьорюйте дитину, радійте за неї, хваліть за хорошу поведінку. Станьте прикладом для наслідування, демонструйте бажану поведінку, пояснюйте свої вчинки.
ПОРАДИ ЩОДО АДАПТАЦІЇ ДІТЕЙ
Шановні батьки!
· Усвідомте, що ваше власне хвилювання передається дитині. Щоб запобігти цьому, заздалегідь ознайомтеся з вихователями та особливостями організації життя в групі.
· Дайте дитині позитивну перспективу: розкажіть, що в дитячому садочку багато іграшок, діток, цікаві заняття.
· Підпорядкуйте домашній режим режиму роботи дитячого садка, особливо додержуйтесь часу вкладання спати і періодів харчування.
· Навчіть дитину елементарних навичок самообслуговування.
· Подбайте про психічне і фізичне здоров’я дитини.
· Потурбуйтеся про нервову систему дитини. В перші дні перебування не залишайте малюка на цілий день у дитячому садочку.
· Тримайте тісний зв'язок з персоналом групи.
· Щодня при зустрічі обіймайте малюка, покажіть, що ви радієте йому.
· Не бійтеся попросити дозволу взяти з дитячого садка додому іграшку, книжку, яка сподобалась дитині. Їх же потрібно повертати, а це серйозний привід для зустрічі завтра!
СТИЛІ СІМЕЙНОГО ВИХОВАННЯ
Сім’я особлива атмосфера, куди дитина несе свою радість і горе, роздуми і сумніви. Саме від сімейного спілкування віє теплотою і сердечністю, турботою про дітей, доброзичливістю і чуйністю. Психологи стверджують, що саме сімейне спілкування - запорука доброго настрою і душевного спокою. І з другого боку - ніде люди не ранять так боляче, як вдома, в сімейних конфліктах. Психологічний клімат родини дуже важливий для психічного здоров'я дитини, він суттєво впливає на дитину, спричиняє стан комфорту, або дискомфорту. Стиль поведінки батьків позначається на становленні дитини, її розвитку.
Кожна історична епоха характеризується своїми стилями виховання. Під стилями сімейного виховання слід розуміти найбільш характерні способи ставлення батьків до дитини, що застосовують певні засоби і методи педагогічного впливу, які виражаються у своєрідній манері словесного обігу та взаємодії.
ДЕМОКРАТИЧНИЙ.
БАТЬКИ ВИЗНАЧАЮТЬ ТА ЗАОХОЧУЮТЬ САМОСТІЙНІСТЬ ДІТЕЙ. ВОНИ ВІДКРИТІ ДО СПІЛКУВАННЯ ТА ОБГОВОРЕННЯ З ДІТЬМИ ВСТАНОВЛЕНИХ ПРАВИЛ ПОВЕДІНКИ, ДОПУСКАЮТЬ ЗМІНУ СВОЇХ ВИМОГ У РОЗУМНИХ МЕЖАХ.
ДІТИ У ТАКИХ БАТЬКІВ ДОБРЕ АДАПТОВАНІ, УПЕВНЕНІ У СОБІ, ВОНИ ДОБРЕ НАВЧАЮТЬСЯ, ТА МАЮТЬ ВИСОКЕ САМООЦІНЮВАННЯ.
АВТОРИТАРНИЙ.
БАТЬКИ ВІДДАЮТЬ НАКАЗИ, СПОДІВАЮЧИСЬ БЕЗЗАПЕРЕЧНОГО ВИКОНАННЯ, ВСТАНОВЛЮЮТЬ ЖОРСТКІ ВИМОГИ ТА ПРАВИЛА, НЕ ДОПУСКАЮТЬ ЇХ ОБГОВОРЕННЯ, ДОЗВОЛЯЮТЬ ДІТЯМ ЛИШЕ МІНІМАЛЬНУ НЕЗАЛЕЖНІСТЬ.
ДІТИ ТАКИХ БАТЬКІВ ЧАСТО БОЯЗКІ ТА ПОХМУРІ, НЕВИБАГЛИВІ ТА ВРАЗЛИВІ.
ЛІБЕРАЛЬНИЙ.
ТАКІ БАТЬКИ НЕ ДОСТАТНЬО АБО ЗОВСІМ НЕ РЕГЛАМЕНТУЮТЬ ПОВЕДІНКУ ДИТИНИ, У НИХ БЕЗЗАСТЕРЕЖНА БАТЬКІВСЬКА ЛЮБОВ. ДІТЯМ НАДАЮТЬ НЕОБМЕЖЕНУ СВОБОДУ, НЕ ВСТАНОВЛЮЮТЬ БУДЬ-ЯКИХ ОБМЕЖЕНЬ. БАТЬКИ ПРАГНУТЬ БУТИ ЗАВЖДИ З ДИТИНОЮ, ВИРІШУВАТИ ЗА НЕЇ ВСІ ЇЇ ПРОБЛЕМИ. ДИТИНА ЗАЙМАЄ ЦЕНТРАЛЬНЕ МІСЦЕ В СІМ'Ї.
ТАКІ ДІТИ СХИЛЬНІ ДО НЕСЛУХНЯНОСТІ ТА АГРЕСИВНОСТІ, ПОВОДЯТЬСЯ НЕАДЕКВАТНО ТА ІМПУЛЬСИВНО.
ІНДИФЕРЕНТНИЙ.
МІЖ ДІТЬМИ І ТАКИМИ БАТЬКАМИ ХОЛОДНІ ВЗАЄМИНИ. БАТЬКИ ОБТЯЖЕНІ ВЛАСНИМИ ПРОБЛЕМАМИ, НЕ МАЮТЬ СИЛ НА ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ. ВОНИ ЧАСТО БАЙДУЖІ ДО ВЛАСНИХ ДІТЕЙ, НЕ ВСТАНОВЛЮЮТЬ ЖОДНИХ ОБМЕЖЕНЬ.
ПРИ ТАКІЙ ПОВЕДІНЦІ БАТЬКІВ ДИТИНУ НІЩО НЕ ВТРИМУЄ ВІД ВИЯВУ АСОЦІАЛЬНОЇПОВЕДІНКИ.